---

    Незбагненний, недосяжний, таємничий світ!
    Що ти?...Хто ти?..
    Рожеві вуста світанків, всепоглинаюча влада ночі, цнотлива краплинка роси, легкокрила комашина, вируюча прірва - все, це ти - матінко-пророда!
    Хоч скільки людина намагатиметься підкорити тебе собі, заволодіти твоїми багатствами, врешті-решт правити тобою, все одно їй не поталанить до кінця розкрити твою неповторну, манливу й мінливу таїну.
    Саме ти надихаєш нас на добро, поезію, кохання.
    І хто ми такі, чого варті без тебе, адже саме ти, є те неповторне, з чим людина зустрічається в своєму швидкоплинному житті.
    Багато мальовничих куточків є на нашій планеті, які хвилюють душу, примушують серце битися в декілька разів скоріш, і саме таким куточком є наш рідний Любеч зі своєю неповторною природою.
    Мабуть, сам Бог, дивлячись зі своїх вершин "побудував" і наші вершини: славнозвісну Замкову гору, потопаючий у зелені дерев Парк Перемоги, (відомий у нас як "Цвинтар" ), з якого скільки сягає зір, видний сивочолий, могутній Дніпро (Борисфен ).



    Як тільки скресне крига, містечко наше буяє "котиками", верболозу. Духмяний аромат бузку, черемхи п’янить і будить серце до життя.
    А що діється влітку?!.
    На луках трави буяють, ген-ген, скільки сягає око, бачиш розмаїття барв, навіть веселка не всі вібрала в себе; у лісі, на зміну червонощокій суниці достигає рожева малина, а за нею ожина, а там і барбарис від них не відстає; а як говорити про гриби - то язик заболить, хоча й без кісток, стільки назв їх нам дала таж сама матінка-природа.

    Ідеш містечком - : бачиш як наливаються медом яблука, груші, синьоокі сливи і донедавньої пори, колись чужі, а вже тепер такі рідні абрикоси, алича.
    До речі, у нашому привітному містечку знайшли свій куточок і Закарпатська смерека, і південний виноград, і навіть, вибагливий персик, якого щирі дбайливі руки доглядають, на зимівлю прикривають, і який за це віддячує соковитими плодами.



    Древній, але вічно молодий Любеч, аж ніяк не поступається славному граду Києву своїми каштанами, які білими свічечками запалюються навесні, а потім "зеленими та коричневими їжачками " зустрічають нас на всіх вулицях.
    Багато чого можна говорити про природу, про її красу, її  неповторність, тендітність, але, в першу чергу, ми, люди, повинні дбати про неї, допомагати їй, а вона в свою чергу, неодмінно віддячить пташиним співом, дзюркотом струмка, першим проліском, які так необхідні всім нам.

---