Тут може бути Ваша реклама

Тут може бути Ваша реклама

Тут може бути Ваша реклама

Тут може бути Ваша реклама

Тут може бути Ваша реклама

Любеч сьогодні Любеч сегодня
Історичний портал м.Любеч Исторический портал г.Любеч
Історико-археологічний комплекс
Любеч історичний Любеч исторический
Любеч православний Любеч православный
Любеч сьогодні Любеч сегодня

 

Про освіту

 


Історія освіти в Любечі має дуже глибокі корені.
В історичних джерелах ми знаходимо П’ятницьку школу у Любечі біля двору наказного гетьмана і чернігівського полковника Павла Полуботка (1712 рік). У цій школі навчалися діти козаків, міщан, купців.
При Троїцькій церкві була «небольшая канцелярия для обучения детей неимущих».
У 1868 році в Любечі почало діяти двокласне чоловіче училище.
А 8 березня 1873 року відкрилось двокласне сільське училище Міністерства освіти, що розмістилося в приватному будинку. На його утримання було відпущено від казни 815 рублів, від земства — 100, від громади 275. У ньому вчилось 163 хлопчиків і 2 дівчаток.
З 1873 року почесним "блюстителем" училища був генерал-лейтенант Григорій Олександрович Милорадович.
Тут працювали законоучитель, священник Микола Нагорський (плата за рік 150 рублів) та завідуючий училищем Віктор Миколайович Еланськой (300 рублів за рік).
При училищі було 125 квадратних сажнів землі.
В 1881 році розпочало діяльність жіноче земське початкове училище, де здобували освіту 129 дівчат. На утримання відпускалося від земства 478 рублів і від громади — 75 рублів.
Попечителькою була Ольга Кирилівна Милорадович.
Згодом відкрито трирічну церковно-парафіяльну і одну двокласну школи.
Але, як засвідчив подвірний перепис 1883 року, 85% жителів залишалось неписьменними.
У 60-х роках ХІХ ст. у Любечі перебував письменник, автор першого українського соціального роману «Люборацький» Анатолій Свідницький, як казав він: «Жадібно вдихаю вашу любецьку природу».
Пантелеймон Куліш у своїх «Записках» говорив: «Любеч — містечко, як Седнів, але далеко Седнєву до Любеча».
Перша чверть ХХ століття вирувала революціями, війнами, отаманщиною, але наша школа жила.
В 1920 році, вже після революції, почали діяти повна семирічна школа в якій давали знання 12 учителів 224 учням, та неповна семирічна, де вчилось 136 учнів, а вчителів було лише 4.
Проводилась робота по ліквідації неписьменності серед дорослих.
На початку 1925 року у школі лікнепу навчалося 90 чоловік, 65 дорослих відвідували школу малописьменних з шестимісячним строком навчання.

В.Плещова

Зі споминів В.Плещової: «До першого класу я пішла у 1923 році. Нас було троє сестер. Мати (батько помер від тифу) розуміла, що комусь треба навчатися із трьох дітей, але не всім, бо жили бідно. Бабуся і мама ткали полотно, білили у Воскресенському озері, фарбували бузиною або дубом — на ці виручені гроші і жили. Вибір впав на мене — середульшу. Старша сестра пішла в лікнеп, куди ходила мало не половина Любеча. Я згадую, як мати відвела мене перший раз до школи, давши в руки полотняну сумку, один лист газети, бо писати вчилися між рядками, і окраєць хліба. Перший клас був один. А сьомих — три. Третій клас складався із білорусів, які припливали на навчання через Дніпро. Згадую доброю пам’яттю двох білоруських хлопців Н.Ревенка і М.Давидовського, які залишшалися у нас ночувати у сильну хуртовину чи зливу і допомагали нашій сім’ї по господарству. Крім білорусів, у школу пливли на човнах діти з хутора Змії, якого зараз немає, а розміщувався він у мальовничому місці понад Дніпром. Заможний був хутір. У базарні та ярмаркові дні до Любеча звідти везли бочками масло і сир, рибу. Двоє зміївських хлопців Л.Атрощенко і М.Атрощенко навчалися разом зі мною. Згадую свою першу вчительку М. Ф.Станкевич-Білевич, дворянського роду, людину чуйну і лагідну. Вона сама приносила нам папір, чорнила. Казала, що це зі старих запасів. На горі, де була трудова семирічка, учнівське життя вирувало жвавіше. Більше вчителів, більше дітей, нові знайомі. Діяли гуртки: літературний, фізкультурний, історичний. Я ходила на гурток, де переплітали книжки не тільки для школи, а й для бібліотеки. Нерідко доводилося тікати зі школи під час нальотів банд Галаки і Марусі. Попереджав про небезпеку дзвін Покровської церкви. Цікавим був учительський склад тих років: люди дворянського і пролетарського походження, які вживалися між собою, розуміли і поважали один одного. Пам’ятаю, як вчителі носили нам на перервах чайник із запареним окропом і гілочками малини або вишні».

Двоповерхове довоєнне приміщення школи, 
спалене під час фашистської окупації

Школи знаходилися в різних місцях Любеча, бо єдиного приміщення не було.
Тільки в 1935 році в Любечі відкрито середню двоповерхову школу, де навчалося 984 учнів та викладало 60 учителів.
У вересні 1941 року в селище вдерлися фашисти, вони відкрили школу, але матері неохоче віддавали туди дітей. В 1943 році окупанти її підпалили.
У 1949 році було побудовано нове приміщення школи, через яку пройшло багато поколінь.
В цій школі працювали : директор школи М.І.Семирозум,
учителі математики Т. П.Семирозум, Н.А.Федорченко. О.М.Падун; географії К.І.Рябчун; фізики М. В.Романенко, Ф.Є.Губко;
креслення і малювання А. М.Рябченко; фізкультури О. Я.Отряжий; початкових класів З. Д.Христенок;
української мови Г.К.Цвик.

 

Copyright MyCorp © Ковшун М.І. 2017